ua

Правила життя: Святослав Зброй

08.05.2018

Дизайн-бюро ODESD2 представляє серію матеріалів «Правила життя». Це інтерв'ю з дизайнерами компанії, де немає місця питанням - є лише відповіді героїв про їхнє ставлення до дизайну, до розвитку і звичайним аспектам буття. Автори культових предметів українського дизайну відверто діляться з читачами своїми думками, спонукаючи кожного до внутрішнього діалогу.

Святослав Зброй, предметний дизайнер, архітектор, засновник дизайн-бюро ODESD2: 

“Щоб пізнати світ, необов’язково кудись їхати. Розмова – це вже мандрівка”

Дизайн для мене – це універсальна мова спілкування, універсальний інструмент для вирішення багатьох завдань, та навіть більше: все, що нас оточує. Момент побудови мови, складання літер у слова, а слів у речення – це також дизайн, процес проектування. А якщо говорити глобально – спроектувати можна все, що завгодно.

Мої найголовніші критики – це мої близькі, сім’я, партнери у бізнесі, люди, думка яких є важливою для мене. Саме вони першими тестують нові предмети ODESD2.

Кожен спроектований мною предмет вирішує свої завдання, кажен із них – це вирішення формули дизайну. Тому улюбленого серед них я не маю. Усі хороші, та кожен можна покращувати і дороблювати.

Не буває хорошого чи поганого дизайну, а є вирішення або його відсутність дизайн-завдання. Я завжди запитую: що хотів сказати дизайнер своїм предметом? І не має значення, ким було поставлено завдання: замовником, дизайнером чи соціумом. Успішний якісний дизайн вирішує всі з них.

Крісло Q1 – це вдале поєднання акцентної форми та зручної ергономіки для посадки. Воно одночасно приваблює увагу в інтер’єрі та вирішує свої завдання.

Мені подобається сучасний період розвитку українського предметного дизайну. Саме зараз все народжується, розвивається, а попереду на нас чекають чудові часи. Все відбувається так, як і в мій улюблений період післявоєнного предметного дизайну. Це час красивих предметів, цікавих історій, дизайнерів, що надихають, які багато чого мені підказали.

Я надзвичайно люблю момент конструювання. Від ідеї до створення нового продукту, який стоїть у магазині, зазвичай потрібно від трьох до шести місяців, а іноді й цілий рік. Етап вибору метаріалів, створення прототипу на виробництві – це найцікавіший процес, процес народження предмету. Ти бачиш усі деталі, розумієш, як їх можна покращити, доробити й одразу вносиш зміни.

Я люблю прогрес та рух. Саме тому один з найбільш неприємних моментів моєї роботи – рух замкненим колом, коли ти заздалегідь знаєш, що результат буде негативним і тобі доведеться пройти коло знову. Іноді достатньо двох повторень, а іноді ти нагадуєш собі персонажа фільму «День бабака».

Я та людина, яка зачекає п’ять хвилин, пояснить, розкаже, як потрібно зробити, і довірить цю роботу команді.

Я перфекціоніст до самих кісток. Люблю, коли розмова – конструктивна, робота – дарує задоволення, дизайн – практичний та естетичний. Раніше був перфекціоністом із дрібкою роздратування – якщо не отримував потрібного результату одразу. Зараз я, певно, перфекціоніст-оптиміст: складні етапи минають, а потрібного результату можна досягти працею і рухом вперед.

Я ні про що не шкодую. Негативний результат – також результат.

Для мене розмова – це мандрівка, надзвичайно важливий елемент пізнання світу, я звик пізнавати його саме через спілкування. Щоденно я спілкуюсь з великою кількістю абсолютно різних людей з різних частин світу. Так я дізнаюсь багато нового і надихаюсь.

Часто в розмові мені подобається, коли люди не знають, із ким вони говорять: це дуже цікавий показник.

Я вважаю себе інтровертом. Проте за логікою дій я – екстраверт. Я не почуваю себе комфортно у великому натовпі. А от якщо в одному місці збереться сотня однодумців, я буду, як риба у воді.

«Все вдасться!» - певно, таку найціннішу пораду я отримав від свого брата, який відіграв у моєму житті надзвичайно важливу роль. Він підтримав мої прагнення і розвиток, вірив у мене, завжди допомагав і підказував. І – найголовніше – він продовжує це робити. Здавалося б, такі прості слова, проте в них надзвичайно багато сенсу.

Для мене не існує такого поняття, як робота. Мій мозок працює постійно, а отже, і я також. Я постійно про щось думаю, постійно вчусь, розвиваюсь. Обожнюю музику, граю на акустичній гітарі, люблю фотографію, дуже багато знімав на плівку, зараз мені подобається цифрова та відеозйомка, польоти на дроні, відеоігри… Цей список можна продовжувати нескінченно.

Сім’я для мене – на першому місці. Можна пожертвувати усім: часом, грошима, проектами, знаннями. Але не сім’єю.

Люди часто думають про майбутнє, але не цінують те, що мають зараз. Ми завжди чекаємо, що буде добре потім. Але все вже добре.

Хочете покращити собі настрій? Поговоріть із кимось. Якщо спілкування не йде – це не ваш співрозмовник. 


Спілкувалась Ярослава Кобинець